Статті

Одна із трьох співвласників нежитлових приміщень, розташованих в торгівельному центрі звернулася до суду з позовом до інших співвласників - про виділ в натурі її частки нерухомого майна, належного на їм праві спільної часткової власності. Кожному співвласнику належала ⅓ цього майна. Всі вони набули право власності на підставі договорів купівлі-продажу. Інші співвласники не допускали позивачку до її майна, тому вона і подала цей позов.

В процесі розгляду справи була проведена експертиза щодо можливості поділу та виділу позивачці 68 м. кв., яка покладена в основу рішення першої інстанції. Рішенням суду першої інстанції (що було залишено в силі апеляційною інстанцією) позов було задоволено і виділено їй 68 м.кв., попри розбіжності, що були викликані наявністю різних техпаспортів (один на 204 кв.м., другий на 220 кв.м). Справа в тім, що в процесі було виявлено, що у нерухомому майні були самочинні добудови. Вважаючи, що позивач все одно виділила ⅓ від найменшої площі - 204 кв.м., суди прийшли до висновків щодо можливості задоволення позову, тим паче були наявні окремі входи в її приміщення, а експерт ці самочинні добудови не приймав у розрахунок.

В касаційній скарзі двоє інших співвласників заявляли що поділ неможливий бо є самочинно збудовані приміщення. ВС КЦС погодився з їх доводами і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду:

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція) згідно з пунктом 2.3, вказує, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і ВС у численних постановах - остання з відповідним висновком була від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22).

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Отже, у цій справі: Задовольняючи позов про виділ в натурі частки нежитлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, суди попередніх інстанцій виходили із того, що поділ спірного нежитлового приміщення технічно можливий, що встановлено висновком експертизи.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено наявність самочинного будівництва, внаслідок чого є розбіжності у площі нежитлового приміщення, що підтверджується технічними паспортами, наданими позивачем і відповідачами. Проте, суди виходили з того, що у вищевказаному висновку експертизи, експертом не включалися самочинно збудовані приміщення.

Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій. ВС зазначив - “з урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої та сформованої судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу”.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

З указаного вбачається, що питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, встановили факт наявності самочинного будівництва та розбіжностей у площі спірного нежитлового приміщення. Факт того, що здійснення поділу майна є технічно можливим з незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу).

Хоча суди й вказали про те, що експертом самочинно збудовані приміщення до розрахунку не включалися, проте, суди попередніх інстанцій мали б встановити, хто саме з учасників справи здійснив самочинне будівництво, коли саме його було здійснено, як такі дії вплинули на збільшення площі спірного майна.

Чоловік позивався до колишньої дружини з вимогами про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Справа в тім, що під час перебування у шлюбі відповідачці був подарований житловий будинок загальною площею 54,8 кв.м. (літ.А), право власності на землю теж було оформлено на неї (в безоплатному порядку). Під час шлюбу, а саме у 2014 році подружжям був побудований ще один житловий будинок літ. Л-2 загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 76,1 кв.м., розташований на тій же земельній ділянці. Право власності на цей житловий будинок було оформлено теж на дружину.

Отже позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя і поділити саме цей побудований за час шлюбу житловий будинок літ. Л-2 і визнати за ним право власності на 77/200 частин земельної ділянки. Проте суд першої, як і суд апеляційної інстанції відмовили у задоволенні його позову, внаслідок недоведеності істотного збільшення майна саме завдяки його чи спільних затрат.

ВС КЦС, розглядаючи його скаргу, підтримав доводи позивача і повернув справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд у своїй постанові роз’яснив питання визнання сумісною власністю та поділу майна подружжя, яке істотно збільшилось:

Згідно зі ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, наведені положення закону встановлюють підстави обмеження (втручання) у права особистої власності одного з подружжя, внаслідок яких зменшується обсяг правомочностей колишнього одноосібного власника майна. Тому у ст. 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту ст. 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів:

1) істотність збільшення вартості майна;

2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати, необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна.
Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

ВП ВС у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визначення такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

При посиланні на вимоги ст. 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Отже у цій справі: Судом встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачці було подаровано житловий будинок загальною площею 54,8 кв.м.. У 2014 році, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за цією ж адресою побудовано та введено в експлуатацію ще один житловий будинок літ. Л-2 загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 76,1 кв.м., право власності на який зареєстровано теж на неї.

Відповідно до висновку експерта, вартість нового житлового будинку літ. Л-2 - 400 тис. грн. (а будинку літ. А - 83 255 грн (хоч і станом на 2008). Отже, апеляційний суд не врахував, що у цій справі позивач посилався на істотне збільшення вартості первинного об`єкта нерухомості, який належав відповідачці на праві приватної власності, не в наслідок зміни ринкової ціни, коливання курсу валют, поточного ремонту тощо, а внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, що призвело до створення нового об`єкту нерухомого майна - житлового будинку літ. Л-2. Оскільки суд не встановив природу збільшення вартості майна - ВС скасував постанову апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд

Колишня дружина звернулася до суду з позовом до свого екс-чоловіка про визнання договорів продажу спільних авто, набутих у шлюбі - недійсними та поділ спільного майна подружжя. Треті особи були покупці спірного майна - трьох автомобілів.Позов мотивований тим, що позивачці стало відомо про те, що відповідач на власний розсуд, без згоди позивачки відчужив указані автомобілі. Уточнивши позов вона також попросила стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчужених авто в сумі 558 797,50 грн.

Суд першої інстанції її вимоги задовольнив повністю. Суд апеляційної - відмовив лише в частині визнання договорів недійсним, і порахував компенсацію за майно керуючись цінами встановленими в договорах (вийшло замість ~559 тис, 20 тис грн.). ВП ВС погодилась із апеляційним судом в частині відмови у визнанні недійсними договорів, і не погодився в частині визначення ціни за договорами, попри те що ринкова ціна на авто значно вища. ВП ВС пояснила:

Щодо того, чи є належним склад відповідачів у позові про визнання угоди недійсною

ВС констатував, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст.215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

Щодо того чи є позов про визнання угоди відчуження спільного майна подружжя первинним та ефективним при одночасному заявленні вимоги про відшкодування вартості проданого майна в порядку поділу майна подружжя

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч.1 ст. 355 ЦК України).

За вимогами ч.1,2 ст 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо.При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз.1,2 ч.2 ст.364 ЦК України).

Щодо ціни та того чи потрібно враховувати добросовісність при визнанні недійсним договору купівлі-продажу спільного майна подружжя, вчиненого без згоди подружжя та чи підлягає врахуванню добросовісна поведінка інших учасників справи.

Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (ст. 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах. Підстав для відступу від нього немає.

Отже у цій справі: Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, апеляційний суд виходив із того, що оскільки вирішено питання про грошову компенсацію автомобілів, то спірні автомобілі вже втратили статус спільного сумісного майна подружжя, а тому договорами купівлі-продажу не порушено права позивачки як власника спільного сумісного майна подружжя.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними спірних правочинів у зв`язку з непритягненням до участі у справі у якості співвідповідачів набувачів спірного майна, а також з підстав того, що в разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості в майні, яке було відчужено без її згоди, і подає позов про стягнення компенсації в розмірі своєї частки у вартості відчуженого спільного майна, то пред`явлення одночасно позову про визнання договору недійсним не є ефективним способом захисту її прав, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює у результаті її порушене право.

Інакше кажучи, позовну вимогу про визнання недійсним правочину з відчуження спільного майна подружжя не можна задовольнити одночасно з позовною вимогою про стягнення компенсації за відчужене майно.

Але викладені висновки у мотивувальній частині постанови апеляційного суду підлягають зміні. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право спільної сумісної власності позивачки було порушено в момент укладення договору про відчуження майна без її згоди, однак, виходячи з обраного нею способу захисту (стягнення грошової компенсації вартості майна), суди дійшли в цілому правильного висновку про захист порушеного права шляхом присудження грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Також, ВП ВС не погодитись із висновками апеляційного суду про стягнення компенсації у розмірі, зазначеній у договорі відчуження спірного майна, оскільки, як зазначалося вище - у разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, слід визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

🔥Постанова ВП ВС від 08.08.2023 № 910/5880/21 (12-36гс22):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113176434

🔥Постанова КЦС ВС від 27.07.2023 № 296/8061/19 (61-2873св22):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112545804

🔥Постанова КЦС ВС від 27.07.2023 № 201/290/16-ц (61-6114св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112516338

🔥Постанова КЦС ВС від 27.07.2023 № 932/1139/21 (61-475св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112516341