Висновок судово-генетичної експертизи (ДНК) має важливе значення в процесі встановлення факту батьківства, проте його необхідно оцінювати урахуванням інших доказів у їх сукупності (ВС КЦС, справа № 592/4443/17 від 30.05.2023 р.)
26.07.202313:08
Фабула судового акту: У цій справі, жінка яка проживала однією сім’єю із чоловіком без шлюбу, намагалась отримати спадщину після його смерті. Справа в тім, що цей чоловік мав сина від першого шлюбу, який вважався спадкоємцем першої черги, тому отримав весь спадок одноособово, і одну квартиру (із двох) вже встиг продати. Крім того, в процесі співжиття позивачки і спадкодавця у них народилась донька, проте він не був записаний батьком дитини. Отже, жінка вважала, що дитина від нього, і має спадкувати ⅓ майна. Вона ж, як “цивільна” дружина, доглядала спадкодавця, особливо після травм, операцій і після встановлення інвалідності.
Тому просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю із спадкодавцем, встановити факт батьківства спадкодавця щодо їх доньки, змінити черговість одержання права на спадкування (бо саме вона доглядала чоловіка коли були проблеми зі здоров’ям) та - визнати за нею і за донькою ⅔ частини спадщини. Відповідно - отримати компенсацію від сина за вже продану ним спільну квартиру.
Справа розглядалась неодноразово. На останньому “процесуальному колі інстанцій”, суд першої інстанції, як і апеляційний суд, все ж таки відмовив жінці у позові внаслідок недоведеності. Єдина вимога що була задоволена - це встановлення факту спільного проживання позивачки і спадкодавця. Проте це не давало їй права спадкувати майно, оскільки в першу чергу спадкують діти, батьки та подружжя, а ті хто проживав спільно - лише в четверту чергу. Тому син, як спадкоємець першої черги, все вже успадкував. Крім того, висновок ДНК після ексгумації показав, що донька не була з цим чоловіком кровного споріднення.
ВС КЦС, на жаль, теж не задовольнив її вимоги на спадщину, як і вимоги щодо права на спадкування її донькою. Водночас Суд зазначив:
Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до ч.1,2 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч.3 ст.128 цього Кодексу.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Ст. 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст.135 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Дані можуть встановлюватися: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Але передумовою звернення до суду в справах про встановлення батьківства є, зокрема, наявність кровного споріднення між особою, яку позивач просить визнати батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням ст.89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч.2,3 ст. 89 ЦПК України.
Однак, у цій справі: Згідно висновку експерта - спадкодавець не міг бути біологічним батьком доньки позивачки. А враховуючи відсутність й інших належних та допустимих доказів наявності кровного споріднення - суд підставно - на думку ВС - відмовив у задоволенні вимог про встановлення факту батьківства спадкодавця щодо доньки позивачки.
Що ж до зміни черговості спадкування через постійне піклування позивачки над спадкодавцем, Суд зазначив:
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України). Згідно положень ч.2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для правильного застосування у даній справі положення ч.2 ст. 1259 ЦК України суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.
Однак, ВС не знайшов підстави для зміни черговості спадкування позивачкою (з четвертої на першу чергу) - оскільки на погляд колегії - матеріали справи не містили належних та допустимих доказів того, що померлий через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво тривалий час був у безпорадному стані у зв`язку з чим був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби.
Тому просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю із спадкодавцем, встановити факт батьківства спадкодавця щодо їх доньки, змінити черговість одержання права на спадкування (бо саме вона доглядала чоловіка коли були проблеми зі здоров’ям) та - визнати за нею і за донькою ⅔ частини спадщини. Відповідно - отримати компенсацію від сина за вже продану ним спільну квартиру.
Справа розглядалась неодноразово. На останньому “процесуальному колі інстанцій”, суд першої інстанції, як і апеляційний суд, все ж таки відмовив жінці у позові внаслідок недоведеності. Єдина вимога що була задоволена - це встановлення факту спільного проживання позивачки і спадкодавця. Проте це не давало їй права спадкувати майно, оскільки в першу чергу спадкують діти, батьки та подружжя, а ті хто проживав спільно - лише в четверту чергу. Тому син, як спадкоємець першої черги, все вже успадкував. Крім того, висновок ДНК після ексгумації показав, що донька не була з цим чоловіком кровного споріднення.
ВС КЦС, на жаль, теж не задовольнив її вимоги на спадщину, як і вимоги щодо права на спадкування її донькою. Водночас Суд зазначив:
Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до ч.1,2 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч.3 ст.128 цього Кодексу.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Ст. 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст.135 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Дані можуть встановлюватися: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Але передумовою звернення до суду в справах про встановлення батьківства є, зокрема, наявність кровного споріднення між особою, яку позивач просить визнати батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням ст.89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч.2,3 ст. 89 ЦПК України.
Однак, у цій справі: Згідно висновку експерта - спадкодавець не міг бути біологічним батьком доньки позивачки. А враховуючи відсутність й інших належних та допустимих доказів наявності кровного споріднення - суд підставно - на думку ВС - відмовив у задоволенні вимог про встановлення факту батьківства спадкодавця щодо доньки позивачки.
Що ж до зміни черговості спадкування через постійне піклування позивачки над спадкодавцем, Суд зазначив:
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України). Згідно положень ч.2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для правильного застосування у даній справі положення ч.2 ст. 1259 ЦК України суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.
Однак, ВС не знайшов підстави для зміни черговості спадкування позивачкою (з четвертої на першу чергу) - оскільки на погляд колегії - матеріали справи не містили належних та допустимих доказів того, що померлий через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво тривалий час був у безпорадному стані у зв`язку з чим був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби.