Питання щодо поділу об’єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. (ВС КЦС № 215/4928/20 від 14.06.2023 р.)
21.09.202322:06
Одна із трьох співвласників нежитлових приміщень, розташованих в торгівельному центрі звернулася до суду з позовом до інших співвласників - про виділ в натурі її частки нерухомого майна, належного на їм праві спільної часткової власності. Кожному співвласнику належала ⅓ цього майна. Всі вони набули право власності на підставі договорів купівлі-продажу. Інші співвласники не допускали позивачку до її майна, тому вона і подала цей позов.
В процесі розгляду справи була проведена експертиза щодо можливості поділу та виділу позивачці 68 м. кв., яка покладена в основу рішення першої інстанції. Рішенням суду першої інстанції (що було залишено в силі апеляційною інстанцією) позов було задоволено і виділено їй 68 м.кв., попри розбіжності, що були викликані наявністю різних техпаспортів (один на 204 кв.м., другий на 220 кв.м). Справа в тім, що в процесі було виявлено, що у нерухомому майні були самочинні добудови. Вважаючи, що позивач все одно виділила ⅓ від найменшої площі - 204 кв.м., суди прийшли до висновків щодо можливості задоволення позову, тим паче були наявні окремі входи в її приміщення, а експерт ці самочинні добудови не приймав у розрахунок.
В касаційній скарзі двоє інших співвласників заявляли що поділ неможливий бо є самочинно збудовані приміщення. ВС КЦС погодився з їх доводами і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду:
Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція) згідно з пунктом 2.3, вказує, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і ВС у численних постановах - остання з відповідним висновком була від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22).
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.
Отже, у цій справі: Задовольняючи позов про виділ в натурі частки нежитлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, суди попередніх інстанцій виходили із того, що поділ спірного нежитлового приміщення технічно можливий, що встановлено висновком експертизи.
При цьому судами попередніх інстанцій встановлено наявність самочинного будівництва, внаслідок чого є розбіжності у площі нежитлового приміщення, що підтверджується технічними паспортами, наданими позивачем і відповідачами. Проте, суди виходили з того, що у вищевказаному висновку експертизи, експертом не включалися самочинно збудовані приміщення.
Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій. ВС зазначив - “з урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої та сформованої судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу”.
Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
З указаного вбачається, що питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, встановили факт наявності самочинного будівництва та розбіжностей у площі спірного нежитлового приміщення. Факт того, що здійснення поділу майна є технічно можливим з незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу).
Хоча суди й вказали про те, що експертом самочинно збудовані приміщення до розрахунку не включалися, проте, суди попередніх інстанцій мали б встановити, хто саме з учасників справи здійснив самочинне будівництво, коли саме його було здійснено, як такі дії вплинули на збільшення площі спірного майна.
В процесі розгляду справи була проведена експертиза щодо можливості поділу та виділу позивачці 68 м. кв., яка покладена в основу рішення першої інстанції. Рішенням суду першої інстанції (що було залишено в силі апеляційною інстанцією) позов було задоволено і виділено їй 68 м.кв., попри розбіжності, що були викликані наявністю різних техпаспортів (один на 204 кв.м., другий на 220 кв.м). Справа в тім, що в процесі було виявлено, що у нерухомому майні були самочинні добудови. Вважаючи, що позивач все одно виділила ⅓ від найменшої площі - 204 кв.м., суди прийшли до висновків щодо можливості задоволення позову, тим паче були наявні окремі входи в її приміщення, а експерт ці самочинні добудови не приймав у розрахунок.
В касаційній скарзі двоє інших співвласників заявляли що поділ неможливий бо є самочинно збудовані приміщення. ВС КЦС погодився з їх доводами і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду:
Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція) згідно з пунктом 2.3, вказує, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і ВС у численних постановах - остання з відповідним висновком була від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22).
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.
Отже, у цій справі: Задовольняючи позов про виділ в натурі частки нежитлового приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності сторін, суди попередніх інстанцій виходили із того, що поділ спірного нежитлового приміщення технічно можливий, що встановлено висновком експертизи.
При цьому судами попередніх інстанцій встановлено наявність самочинного будівництва, внаслідок чого є розбіжності у площі нежитлового приміщення, що підтверджується технічними паспортами, наданими позивачем і відповідачами. Проте, суди виходили з того, що у вищевказаному висновку експертизи, експертом не включалися самочинно збудовані приміщення.
Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій. ВС зазначив - “з урахуванням викладених вище норм матеріального права, сталої та сформованої судової практики Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу”.
Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
З указаного вбачається, що питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, встановили факт наявності самочинного будівництва та розбіжностей у площі спірного нежитлового приміщення. Факт того, що здійснення поділу майна є технічно можливим з незначним відхиленням від будівельних норм, але в умовах існуючої забудови не змінює той факт, що до складу спірного майна входить самочинне будівництво, яке не може бути предметом поділу (виділу).
Хоча суди й вказали про те, що експертом самочинно збудовані приміщення до розрахунку не включалися, проте, суди попередніх інстанцій мали б встановити, хто саме з учасників справи здійснив самочинне будівництво, коли саме його було здійснено, як такі дії вплинули на збільшення площі спірного майна.