Відсутність судового рішення у кримінальному провадженні, як і невстановлення вини водія – не може бути підставою для відмови в стягненні шкоди, завданої ДТП, зі страховика (ВС КЦС, справа №208/4598/21 від 05.10.2022 р.)
21.09.202322:16
Мати звернулась до суду з вимогою до страхової компанії відшкодувати їй моральну шкоду. Справа в тому, що за участю застрахованого цією страховою компанією водія вантажівки сталося ДТП, яке спричинило смерть її сина. За фактом вказаної ДТП вже були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. До страхової вона зверталась, але грошей не отримала.
Рішенням суду першої інстанції, її позов задоволено, при чому, констатовано, що відсутність рішення суду у крим.провадженні з висновками щодо встановлення вини водія забезпеченої вантажівки - не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду, бо страховою не доведено, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП. Апеляційний суд же навпаки - вважав, що страхова не має відповідати за шкоду, завдану внаслідок ДТП, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відсутні відомості щодо закінчення розгляду крим.провадження за вказаною ДТП, тобто не встановлена вина водія у вчиненні ДТП.
Справа потрапила до касаційної інстанції. Підтримавши доводи суду першої інстанції, як і доводи матері - ВС КЦС зазначив наступні висновки:
Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: в тому числі, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Отже у цій справі, констатовано, що: Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Рішенням суду першої інстанції, її позов задоволено, при чому, констатовано, що відсутність рішення суду у крим.провадженні з висновками щодо встановлення вини водія забезпеченої вантажівки - не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду, бо страховою не доведено, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП. Апеляційний суд же навпаки - вважав, що страхова не має відповідати за шкоду, завдану внаслідок ДТП, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відсутні відомості щодо закінчення розгляду крим.провадження за вказаною ДТП, тобто не встановлена вина водія у вчиненні ДТП.
Справа потрапила до касаційної інстанції. Підтримавши доводи суду першої інстанції, як і доводи матері - ВС КЦС зазначив наступні висновки:
Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: в тому числі, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Отже у цій справі, констатовано, що: Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.