Матеріальне забезпечення дитини одним з батьків не може свідчити про свідоме ухилення іншого з батьків від виконання батьківських обов’язків. (ВС КЦС № 486/341/22 від 27.06.2023 р.)
21.09.202322:10
Батько намагався позбавити батьківських прав матір свого сина. Додавав і довідки з навчальних та медичних закладів, викликав свідків, навіть надав постанову, якою матір притягнуто до адміністративної відповідальності - буцімто за те що вона вдарила сина коли син не слухався (однозначно батько клопотав про відкриття справи про адмінправопорушення). Водночас позбавити батьківських прав матір у нього не вийшло - відмовив і суд першої інстанції, і апеляційний суд. Це його не зупинило, і він звернувся до касаційної інстанції.
ВС КЦС, вкотре пояснив основні моменти, які дають право суду позбавляти батьківських прав особу (на жаль не всі суди враховують ці позиції, дуже часто ними просто нехтують - несправедливо вирішуючи дитині долю):
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Щодо судової практики:
У постанові ВС від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».
У постанові ВС від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Отже, у цій справі: Судами обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо сина. Відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися з дитиною (сином). Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.
При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував наявність між сторонами (батьками дитини) певного конфлікту, що також має наслідком обмеження відповідача здійснити заходи щодо виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина.
Разом із цим, суди обґрунтовано не взяли до уваги постанову щодо притягнення матері до адміністративної відповідальності, якою встановлено факт завдання відповідачем сину ударів. За цією постановою у зв`язку із щирим каяттям матері, відсутністю будь-яких тяжких наслідків від вчиненого правопорушення, визнано вчинене відповідачем правопорушення малозначним та звільнено її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням; провадження у справі закрито. Разом із цим, вона на час подання даного позову та на час розгляду цієї справи судами вважалася особою, яка не була піддана адміністративному стягненню, оскільки докази нового (повторного) вчинення нею фізичного або психологічного насильства щодо сина у справі відсутні.
Інші належні та допустимі докази на підтвердження жорстокого поводження з сином, у справі відсутні. Також відсутні і докази засудження відповідача за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо сина.
Судами також правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав як недостатньо обґрунтований. Зокрема, у висновку не наведено мотивів про: причин усунення відповідача від утримання та виховання дитини; ставлення дитини до матері та матері до дитини на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення мати батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Отже, ВС підстави, передбачені ч.1 ст. 164 СК України для позбавлення матері батьківських прав, відсутні.
ВС КЦС, вкотре пояснив основні моменти, які дають право суду позбавляти батьківських прав особу (на жаль не всі суди враховують ці позиції, дуже часто ними просто нехтують - несправедливо вирішуючи дитині долю):
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Щодо судової практики:
У постанові ВС від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».
У постанові ВС від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Отже, у цій справі: Судами обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо сина. Відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися з дитиною (сином). Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.
При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував наявність між сторонами (батьками дитини) певного конфлікту, що також має наслідком обмеження відповідача здійснити заходи щодо виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина.
Разом із цим, суди обґрунтовано не взяли до уваги постанову щодо притягнення матері до адміністративної відповідальності, якою встановлено факт завдання відповідачем сину ударів. За цією постановою у зв`язку із щирим каяттям матері, відсутністю будь-яких тяжких наслідків від вчиненого правопорушення, визнано вчинене відповідачем правопорушення малозначним та звільнено її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням; провадження у справі закрито. Разом із цим, вона на час подання даного позову та на час розгляду цієї справи судами вважалася особою, яка не була піддана адміністративному стягненню, оскільки докази нового (повторного) вчинення нею фізичного або психологічного насильства щодо сина у справі відсутні.
Інші належні та допустимі докази на підтвердження жорстокого поводження з сином, у справі відсутні. Також відсутні і докази засудження відповідача за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо сина.
Судами також правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав як недостатньо обґрунтований. Зокрема, у висновку не наведено мотивів про: причин усунення відповідача від утримання та виховання дитини; ставлення дитини до матері та матері до дитини на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення мати батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Отже, ВС підстави, передбачені ч.1 ст. 164 СК України для позбавлення матері батьківських прав, відсутні.