Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (страх.компанія) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (ВП ВС № 147/66/17 від 14.12.2021 р.
21.09.202322:19
Позивач, що був потерпілим у ДТП — звернувся до суду з позовною заявою у якій просив стягнути зі страхувальника (тобто застрахованої особи, яка визнана винуватою в ДТП) 13 438, 99 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800,00 грн на відшкодування витрат на проведення експертної оцінки автомобіля, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 000,00...
Позивач, що був потерпілим у ДТП - звернувся до суду з позовною заявою у якій просив стягнути зі страхувальника (тобто застрахованої особи, яка визнана винуватою в ДТП) 13 438, 99 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800,00 грн на відшкодування витрат на проведення експертної оцінки автомобіля, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
У січні сталася ДТП між позивачем і страхувальником, постраждало авто, яким керував позивач. Це авто потерпілий (позивач), “придбав” на підставі довіреності (хоча формування юридично не вірне - воно зрозуміле). У березні того ж року суд визнав винуватим страхувальника у вчиненні ДТП. Буквально за день до спливу трирічного строку з дня ДТП, позивач (потерпілий) подав цей позов про відшкодування шкоди. Заяву про страхове відшкодування в позасудовому порядку до страховика (в данному випадку МТСБУ) позивач не подавав, хоча із його слів - він до страхової звертався, а вона будучи в процесі ліквідації відшкодування не виплатила.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю, оскільки, в порушення статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961) позивач не звертався до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, внаслідок чого МТСБУ було позбавлене права оглянути пошкоджений транспортний засіб для встановлення розміру вартості відновлювального ремонту, як того вимагає цей Закон. Крім того, він - достовірно володіючи інформацією про страхову компанію забезпеченого транспортного засобу, своїм правом на звернення у встановленому порядку саме до неї не скористався. Суд також зазначив, що користуючись авто «на підставі довіреності» він не є належним позивачем.
Апеляційна інстанція рішення суду першої інстанції скасувала, а позов задовольнила (щоправда частково - зменшивши розмір моральної шкоди, і відмовивши у компенсації витрат на правову допомогу). Мотивувала рішення тим, що вина страхувальника у скоєнні ДТП доведена, а потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика (страхової компанії) та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, що відповідало висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). Застрахованим винуватцем у ДТП була подана касаційна скарга.
Приймаючи справу до свого провадження, ВС КЦС вирішив передати справу на розгляд ВП ВС вбачаючи у ній необхідність вирішення виключної правової проблеми. ВС КЦС зазначив, що в правозастосовній практиці досить часто виникають ситуації, коли встановлення винуватця ДТП триває довше за 1 рік, а тому сплив такого строку призводить до втрати потерпілим права вимоги про відшкодування завданої йому шкоди до страховика особи, винної в завданні такої шкоди. Отже, тлумачення наведених норм права таким чином, що сплив річного строку з моменту настання ДТП призводить також і до втрати вимоги до заподіювача шкоди, позбавлятиме потерпілу особу взагалі можливості відшкодувати завдану їй шкоду будь-якою особою.
Висловлюючи свою позицію ВП ВС зазначила:
1. Щодо характеру права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Відповідно до статті 33 Закону №1961 страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше 3 робочих днів письмово надає страховику (МТСБУ) повідомлення про ДТП відповідного змісту і форми. Страховик - у свою чергу - зобов'язаний протягом 2 робочих днів з дня отримання цього повідомлення - розпочати розслідування, а протягом 10 робочих днів - направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
При чому, є підстави, з яких у страховика (МТСБУ) обов'язок здійснити страхове відшкодування не виникає - наприклад, у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961). Крім того, у страховика (МТСБУ) обов’язок здійснити страхове відшкодування не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961).
Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961 обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
За загальним правилом, стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Проте є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак ВП ВС послідовно наголошує,що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961 у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку - зазначили судді ВП ВС у рішенні.
2. Щодо характеру строків для звернення потерпілого до страхової компанії:
Закон передбачає, що потерпілий, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж 1 року (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 33-1.1 статті 33-1 Закону № 1961). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви в строк.
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961 визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено при пропуску позовної давності.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), ВПВС з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Отже у цій справі: Суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав на абсолютний характер права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала. Також суд апеляційної інстанції на підтвердження зазначеного послався на правовий висновок ВСУ, сформульований у постановах від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16. Однак цей висновок про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, ВП ВС визнала помилковим.
Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, ВП ВС відступила від висновку ВСУ про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
Разом із цим, у відшкодуванні майнової шкоди за позовом потерпілого ВП ВС відмовила - і це через стільки років судів.
PS: щодо довіреності на ТЗ - ВП ВС вказала, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.
Подробнее...