Боржник у виконавчому провадженні, не може бути позивачем у справі про скасування постанов виконавця у цьому ж провадженні (в тому числі, щодо арешту майна). Така справа підлягає розгляду в порядку судового контролю, а не в позовному провадженні (ВС КЦС справа №523/19204/19 від 07.09.2022 р.)
26.07.202312:40
- Головна
- /
- Статті
- /
- Боржник у виконавчому провадженні, не може бути позивачем у справі про скасування постанов виконавця у цьому ж провадженні (в тому числі, щодо арешту майна). Така справа підлягає розгляду в порядку судового контролю, а не в позовному провадженні (ВС КЦС справа №523/19204/19 від 07.09.2022 р.)
Фабула судового акту: Боржник, з якого суд постановив стягнути на користь банку заборгованість, подав окремий позов до держвиконавця про визнання дій незаконними, скасування постанов. Пояснював ситуацію тим, що у відділі примусового виконання рішень перебувало виконавче провадження за виконавчим листом від 06 травня 2010 року, згодом, 14 липня 2015 року була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження, а у березні-травні 2019 року прийнято постанови прийняття виконавчого провадження про арешт рахунків та майна. Позивач-боржник вважав що перша прийнята з порушенням строку на звернення виконавчого документа до виконання, друга - не відповідає вимогам чинного законодавства, а постанови про арешт є незаконними, оскільки під час їх прийняття не враховано наявність іпотечного майна, яке першочергово підлягає стягненню.
Однак рішенням суду першої інстанції у задоволенні його вимог йому відмовлено. Рішення мотивоване тим, що ефективним способом захисту порушеного діями, рішеннями або бездіяльністю органів виконавчої служби (посадовими особами виконавчої служби) права сторони виконавчого провадження є подання до суду, який ухвалив судове рішення, відповідної скарги у порядку, передбаченому ч.1 ст. 447 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи лише мотиви відмови в задоволенні позову, виходив з правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права. Проте підстав для задоволення вимог не знайшов.
Касаційний суд, вказав, що суди взагалі не повинні були розглядати справу по суті, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Закриваючи провадження ВС пояснив:
Верховний Суд, вирішуючи питання про порядок оскарження боржником у виконавчому провадженні рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, вчинених в ході виконання судового рішення, виходить з наступного.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дійє судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Так, відповідно до правових позицій:
ВС ОП КЦС у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) погодився з закриттям провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України
Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
ВС КЦС у постанові від 21 лютого 2020 року по справі № 758/8416/15-ц (провадження № 61-35св18)зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.
При цьому Верховний Суд зауважив, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.
Отже у цій справі: Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті, не врахувавши того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим ВС закрив провадження відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Однак рішенням суду першої інстанції у задоволенні його вимог йому відмовлено. Рішення мотивоване тим, що ефективним способом захисту порушеного діями, рішеннями або бездіяльністю органів виконавчої служби (посадовими особами виконавчої служби) права сторони виконавчого провадження є подання до суду, який ухвалив судове рішення, відповідної скарги у порядку, передбаченому ч.1 ст. 447 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи лише мотиви відмови в задоволенні позову, виходив з правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права. Проте підстав для задоволення вимог не знайшов.
Касаційний суд, вказав, що суди взагалі не повинні були розглядати справу по суті, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Закриваючи провадження ВС пояснив:
Верховний Суд, вирішуючи питання про порядок оскарження боржником у виконавчому провадженні рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, вчинених в ході виконання судового рішення, виходить з наступного.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дійє судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Так, відповідно до правових позицій:
ВС ОП КЦС у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) погодився з закриттям провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України
Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
ВС КЦС у постанові від 21 лютого 2020 року по справі № 758/8416/15-ц (провадження № 61-35св18)зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.
При цьому Верховний Суд зауважив, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.
Отже у цій справі: Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті, не врахувавши того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим ВС закрив провадження відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.