Адвокатское бюро “Кравец”

Статьи

Здесь Вы можете найти актуальные новости, последние изменения в законодательстве, интересные темы и советы.

Поділ майна подружжя

21.09.202322:29

✅Суд погоджується з висновком про спростування презумпції спільності майна подружжя, з огляду на те, що автомобіль придбаний відповідачем за час окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, що визнано самою позивачкою, тому це майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя🔥Постанова КЦС ВС від 14.09.2023 № 278/3095/21 (61-1534св23):📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113527205

✅Суд погоджується з висновком про спростування презумпції спільності майна подружжя, з огляду на те, що автомобіль придбаний відповідачем за час окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, що визнано самою позивачкою, тому це майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя
🔥Постанова КЦС ВС від 14.09.2023 № 278/3095/21 (61-1534св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113527205
Подробнее...

✅Об`єкт права спільної сумісної власності подружжя

21.09.202322:28

✅Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї🔥Постанова КЦС ВС від 14.09.2023 № 278/3095/21 (61-1534св23):📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113527205

✅Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї
🔥Постанова КЦС ВС від 14.09.2023 № 278/3095/21 (61-1534св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113527205
Подробнее...

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (страх.компанія) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (ВП ВС № 147/66/17 від 14.12.2021 р.

21.09.202322:19

Позивач, що був потерпілим у ДТП — звернувся до суду з позовною заявою у якій просив стягнути зі страхувальника (тобто застрахованої особи, яка визнана винуватою в ДТП) 13 438, 99 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800,00 грн на відшкодування витрат на проведення експертної оцінки автомобіля, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 000,00...

Позивач, що був потерпілим у ДТП - звернувся до суду з позовною заявою у якій просив стягнути зі страхувальника (тобто застрахованої особи, яка визнана винуватою в ДТП) 13 438, 99 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800,00 грн на відшкодування витрат на проведення експертної оцінки автомобіля, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

У січні сталася ДТП між позивачем і страхувальником, постраждало авто, яким керував позивач. Це авто потерпілий (позивач), “придбав” на підставі довіреності (хоча формування юридично не вірне - воно зрозуміле). У березні того ж року суд визнав винуватим страхувальника у вчиненні ДТП. Буквально за день до спливу трирічного строку з дня ДТП, позивач (потерпілий) подав цей позов про відшкодування шкоди. Заяву про страхове відшкодування в позасудовому порядку до страховика (в данному випадку МТСБУ) позивач не подавав, хоча із його слів - він до страхової звертався, а вона будучи в процесі ліквідації відшкодування не виплатила.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю, оскільки, в порушення статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961) позивач не звертався до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, внаслідок чого МТСБУ було позбавлене права оглянути пошкоджений транспортний засіб для встановлення розміру вартості відновлювального ремонту, як того вимагає цей Закон. Крім того, він - достовірно володіючи інформацією про страхову компанію забезпеченого транспортного засобу, своїм правом на звернення у встановленому порядку саме до неї не скористався. Суд також зазначив, що користуючись авто «на підставі довіреності» він не є належним позивачем.

Апеляційна інстанція рішення суду першої інстанції скасувала, а позов задовольнила (щоправда частково - зменшивши розмір моральної шкоди, і відмовивши у компенсації витрат на правову допомогу). Мотивувала рішення тим, що вина страхувальника у скоєнні ДТП доведена, а потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика (страхової компанії) та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, що відповідало висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16). Застрахованим винуватцем у ДТП була подана касаційна скарга.

Приймаючи справу до свого провадження, ВС КЦС вирішив передати справу на розгляд ВП ВС вбачаючи у ній необхідність вирішення виключної правової проблеми. ВС КЦС зазначив, що в правозастосовній практиці досить часто виникають ситуації, коли встановлення винуватця ДТП триває довше за 1 рік, а тому сплив такого строку призводить до втрати потерпілим права вимоги про відшкодування завданої йому шкоди до страховика особи, винної в завданні такої шкоди. Отже, тлумачення наведених норм права таким чином, що сплив річного строку з моменту настання ДТП призводить також і до втрати вимоги до заподіювача шкоди, позбавлятиме потерпілу особу взагалі можливості відшкодувати завдану їй шкоду будь-якою особою.

Висловлюючи свою позицію ВП ВС зазначила:

1. Щодо характеру права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Відповідно до статті 33 Закону №1961 страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше 3 робочих днів письмово надає страховику (МТСБУ) повідомлення про ДТП відповідного змісту і форми. Страховик - у свою чергу - зобов'язаний протягом 2 робочих днів з дня отримання цього повідомлення - розпочати розслідування, а протягом 10 робочих днів - направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

При чому, є підстави, з яких у страховика (МТСБУ) обов'язок здійснити страхове відшкодування не виникає - наприклад, у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961). Крім того, у страховика (МТСБУ) обов’язок здійснити страхове відшкодування не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961).

Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961 обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

За загальним правилом, стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Проте є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак ВП ВС послідовно наголошує,що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961 у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку - зазначили судді ВП ВС у рішенні.

2. Щодо характеру строків для звернення потерпілого до страхової компанії:

Закон передбачає, що потерпілий, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж 1 року (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 33-1.1 статті 33-1 Закону № 1961). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви в строк.

Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961 визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено при пропуску позовної давності.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), ВПВС з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Отже у цій справі: Суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав на абсолютний характер права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала. Також суд апеляційної інстанції на підтвердження зазначеного послався на правовий висновок ВСУ, сформульований у постановах від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16. Однак цей висновок про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, ВП ВС визнала помилковим.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, ВП ВС відступила від висновку ВСУ про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

Разом із цим, у відшкодуванні майнової шкоди за позовом потерпілого ВП ВС відмовила - і це через стільки років судів.

PS: щодо довіреності на ТЗ - ВП ВС вказала, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.
Подробнее...

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди на особу, яка уклала договір страхування із страховою і сплачує такій платежі, суперечить меті інституту страхування (ВС ККС справа № 310/7407/19 від 06.10.2021 р.)

21.09.202322:18

Метою страхування цивільно-правової відповідальності, якраз і є можливість покладення обов‘язку з відшкодування шкоди на страхову компанію. Цілком очевидний висновок ВС ККС виявився необхідним, оскільки суди попередніх інстанції поклали цей обов‘язок відшкодування на страхувальника (тобто на особу, відповідальність якої застрахована), замість відшкодування такої із страхової компанії (страховика). Особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч....

Метою страхування цивільно-правової відповідальності, якраз і є можливість покладення обов‘язку з відшкодування шкоди на страхову компанію. Цілком очевидний висновок ВС ККС виявився необхідним, оскільки суди попередніх інстанції поклали цей обов‘язок відшкодування на страхувальника (тобто на особу, відповідальність якої застрахована), замість відшкодування такої із страхової компанії (страховика).

Особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) - він, керуючи транспортним засобом здійснив наїзд на велосипедиста. Власником транспортного засобу була юридична особа - банк. У результаті ДТП потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Потерпілий подав цивільний позов до власника ТЗ - банку. Страхову компанію із якою банк уклав договір (поліс) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, залучено як третю особу. Суд першої інстанції позов потерпілого задовольнив частково - стягнувши з власника ТЗ (банку) на користь потерпілого відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. Апеляційний суд залишив це рішення в силі.

Водночас, представник потерпілого - не погоджуючись із рішеннями - подав касаційну скаргу. Він обґрунтовував тим, що цивільно-правова відповідальність щодо автомобіля, власником якого є банк - була застрахована, а тому завдану шкоду в межах суми страхового відшкодування має бути стягнуто зі страхової компанії, тож належним відповідачем за вказаним цивільним позовом є страхова компанія.

ВС ККС погодився із доводами представника потерпілого. На обґрунтування виклав наступні доводи:

Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Такий розглядається судом за правилами КПК (а якщо правовідносини не врегульовані - застосовується норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства).

Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже у цій справі: Внаслідок вчинення водієм злочину, потерпілий звернувся з цивільним позовом до банку з яким засуджений на момент вчинення злочину перебував у трудових відносинах.

Під час судового розгляду було залучено страхову компанію до участі в кримінальному провадженні як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору на стороні цивільного відповідача, оскільки між банком та страховою - укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - за яким - у разі настання страхового випадку страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого та його майну, на суму завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту (що був більший за стягнені з банку коштів).

Зважаючи на те, що на момент вчинення кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано у та був наявний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суд неправомірно стягнув весь розмір заподіяної потерпілому моральної шкоди з банку (власника ТЗ).
Подробнее...

Закриття провадження у справі про адмінправопорушення з підстав закінчення строків, не є реабілітуючою обставиною — тому це не спростовує факт наявності вини особи в ДТП і не звільняє її від зобов’язання відшкодувати шкоду (ВС КЦС, справа №645/6088/18 від 26.10.2022 р.)

21.09.202322:17

У цій справі водій транспортного засобу Мазда, якому була завдана майнова шкода внаслідок ДТП подав позов. Він хотів, щоб інший учасник ДТП — водій транспортного засобу Шевролет — відшкодував вартість ремонту Мазди, не покриту страховою. Так, на водія Шевролет був складений адмінпротокол (ДТП сталася фактично внаслідок того що він їхав на червоний) — тому було...

У цій справі водій транспортного засобу Мазда, якому була завдана майнова шкода внаслідок ДТП подав позов. Він хотів, щоб інший учасник ДТП - водій транспортного засобу Шевролет - відшкодував вартість ремонту Мазди, не покриту страховою. Так, на водія Шевролет був складений адмінпротокол (ДТП сталася фактично внаслідок того що він їхав на червоний) - тому було відкрите адмінпровадження, що згодом закрите у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, визначених у ст. 38 КУпАП України.

Водій Мазда подав висновок судексперта, де пояснювалось, що з технічної точки зору, дії водія Шевролет не відповідали ПДР України, та знаходилися в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Виходячи з проведеного дослідження, в діях водія Мазди невідповідностей вимогам ПДР не вбачалося.

Водій Шевролет подав зустрічний позов, з вимогою відшкодувати шкоду за повністю знащений Шевроле. Зустрічний позов був мотивований тим, водій Мазди допустив зіткнення з Шевролет, а факт порушення водієм Мазди ПДР України встановлено висновком судової автотехнічної експертизи.

Перша інстанція позов водія Мазди задовольнила, а зустрічний - ні. Друга ж (апеляційна інстанція) відмовила обом водіям. Втім, розглядаючи справу, ВС КЦС підтримав доводи водія Мазди, і залишив в силі рішення першої інстанції. ВС КЦС мотивував наступним:

За ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

У постанові ВС від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

При цьому, у постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Крім того, закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (постанова ВС від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).

Отже у цій справі: У справі, що переглядається суд першої інстанції правильно вважав, що не притягнення водія Шевролет до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Тому водій Шевролет має нести цивільно-правову відповідальність за спричинення майнової шкоди власнику Мазди, як особа, що винна у спричиненні такої шкоди. Натомість вину водія Мазди у спричиненні шкоди водія суд вважав недоведеною, оскільки протокол про адміністративне правопорушення стосовно нього не складався, а наданий водієм Шевролет висновок експертного автотехнічного дослідження не є об`єктивним, оскільки перед експертом не були поставлені питання щодо оцінки дій водія Мазди, тому даний висновок є неповним.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у ч.2 ст. 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Однак, водієм Шевролет не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Подробнее...

Відсутність судового рішення у кримінальному провадженні, як і невстановлення вини водія — не може бути підставою для відмови в стягненні шкоди, завданої ДТП, зі страховика (ВС КЦС, справа №208/4598/21 від 05.10.2022 р.)

21.09.202322:16

Мати звернулась до суду з вимогою до страхової компанії відшкодувати їй моральну шкоду. Справа в тому, що за участю застрахованого цією страховою компанією водія вантажівки сталося ДТП, яке спричинило смерть її сина. За фактом вказаної ДТП вже були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286...

Мати звернулась до суду з вимогою до страхової компанії відшкодувати їй моральну шкоду. Справа в тому, що за участю застрахованого цією страховою компанією водія вантажівки сталося ДТП, яке спричинило смерть її сина. За фактом вказаної ДТП вже були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. До страхової вона зверталась, але грошей не отримала.

Рішенням суду першої інстанції, її позов задоволено, при чому, констатовано, що відсутність рішення суду у крим.провадженні з висновками щодо встановлення вини водія забезпеченої вантажівки - не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду, бо страховою не доведено, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП. Апеляційний суд же навпаки - вважав, що страхова не має відповідати за шкоду, завдану внаслідок ДТП, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відсутні відомості щодо закінчення розгляду крим.провадження за вказаною ДТП, тобто не встановлена вина водія у вчиненні ДТП.

Справа потрапила до касаційної інстанції. Підтримавши доводи суду першої інстанції, як і доводи матері - ВС КЦС зазначив наступні висновки:

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: в тому числі, моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Отже у цій справі, констатовано, що: Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Подробнее...

Водію, який правомірно керував ТЗ належить право вимагати відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну, навіть за відсутності права власності на ТЗ (ВС КЦС, справа №623/290/21 від 12.05.2022 р.)

21.09.202322:15

У 2018 році сталася ДТП між двома ВАЗами, внаслідок якої транспортному засобу під керуванням позивача заподіяно шкоду. Згодом, постановою міськрайонного суду встановлено факт скоєння водієм іншого ТЗ адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, проте, провадження по справі закрито в зв`язку з закінченням строків. Висновками експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлюваних робіт підтверджена на рівні 68 560,05...

У 2018 році сталася ДТП між двома ВАЗами, внаслідок якої транспортному засобу під керуванням позивача заподіяно шкоду. Згодом, постановою міськрайонного суду встановлено факт скоєння водієм іншого ТЗ адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, проте, провадження по справі закрито в зв`язку з закінченням строків. Висновками експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлюваних робіт підтверджена на рівні 68 560,05 грн.

Так, на момент скоєння ДТП винуватець не мав полісу обов'язкового страхування. Позивач сам керував транспортним засобом та вважав себе фактично його власником - тому у 2021 році подав позов про стягнення збитків, вартості експертизи та судовий збір з МТСБУ.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем не надано доказів, якими було б підтверджено на якій відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) позивач володів чи володіє автомобілем ВАЗ - а отже, він не має право на відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП. ВС КЦС вказані доводи відхилив, пояснивши наступним:

У постанові ВС КЦС 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18), зазначено, що «п.1 ч.1 ст. 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Враховуючи те, що відповідно до ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові ВП ВС від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну. За змістом ч.2 ст. 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».

Отже у цій справі: Суди встановили, що позивач керував автомобілем ВАЗ. Ним до позовної заяви додані копії посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу цього автомобіля, що свідчить про правомірність володіння ним вказаним легковим автомобілем. Отже, позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок МТСБУ.

Однак, у позові ВС відмовив, зважаючи на неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). При чому, Суд пояснив - що у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Подробнее...