Небажання дитини спілкуватися з батьком, може бути поважною причиною невиконання матір’ю рішення суду про усунення перешкод в участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ВС КАС справа № 640/11833/19 від 08.07.2021 р.)
26.07.202313:06
Фабула судового акту: У цьому рішенні ВС КАС роз‘яснив, на які аспекти має звертати увагу суд, при розгляді правомірності накладення на боржника штрафів за невиконання рішення про утримання від вчинення перешкод в участі у вихованні спільної доньки стягувачем - якщо небажання спілкуватись проявляє сама дитина.
Мати звернулась до суду з позовом до відділу ДВС, в якому просила визнати незаконними та скасувати три постанови державного виконавця про накладення на неї штрафу від 21.06.2019, від 24.06.2019 та від 27.06.2019 р.
У позові пояснювала, що раніше, судовим рішенням її було зобов‘язано не чинити батьку перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з їх спільною донькою. У рішенні детально визначено способи участі батька (зокрема, перший місяць - побачення без участі матері). Вона жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком не чинила. З її слів та доказів - дитина сама не бажала спілкуватись із батьком.
Однак, актами старшого державного виконавця районного відділу ДВС було встановлено факт невиконання позивачем (матір’ю), як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення у зв`язку з чим винесено три постанови про накладення штрафу.
Так, суд першої інстанції позов задовольнив частково - визнав протиправною та скасував лише одну постанову про накладення штрафу - у скасуванні інших постанов відмовив, виходячи з того, що доказів належного виконання судових рішень в повному обсязі позивачем не надано. Її посилання на небажання дитини йти на зустріч із батьком суд визнав безпідставними, оскільки рішення суду чітко визначило спосіб спілкування з дитиною без присутності матері, а наданий відеозапис на якому зафіксовано небажання дитини зустрічатися з батьком, як й інші докази - є неналежними. Суд апеляційної інстанції рішення залишив в силі. Позивач подала касаційну скаргу.
ВС КАС скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови визнати незаконними дві постанови про накладення штрафів, справу повернув на новий розгляд. Обґрунтовуючи своє рішення - вказав:
Положеннями статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз правових норм, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Таканастає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк,встановлений державним виконавцем.
Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону Закону України "Про виконавче провадження".
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Отже у цій справі: Позивач стверджувала, що нею було забезпечено виконання рішення суду, оскільки вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, а неможливість спілкування викликана поведінкою дитини, яка відмовилася йти до батька.
ВС КАС не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій - що виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем - вказав, що це фактично може визнаватися примушуванням дитини, і призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду позивачем. В актах державного виконавця не міститься жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дитиною. Тобто, суди взагалі не досліджували дотримання процедури складення вказаних актів та процедури складення постанов про накладення штрафу на підставі вказаних актів. Тому оскаржувані рішення судів не є обґрунтованими (стаття 242 КАС України).
Мати звернулась до суду з позовом до відділу ДВС, в якому просила визнати незаконними та скасувати три постанови державного виконавця про накладення на неї штрафу від 21.06.2019, від 24.06.2019 та від 27.06.2019 р.
У позові пояснювала, що раніше, судовим рішенням її було зобов‘язано не чинити батьку перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з їх спільною донькою. У рішенні детально визначено способи участі батька (зокрема, перший місяць - побачення без участі матері). Вона жодних перешкод у спілкуванні дитини з батьком не чинила. З її слів та доказів - дитина сама не бажала спілкуватись із батьком.
Однак, актами старшого державного виконавця районного відділу ДВС було встановлено факт невиконання позивачем (матір’ю), як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення у зв`язку з чим винесено три постанови про накладення штрафу.
Так, суд першої інстанції позов задовольнив частково - визнав протиправною та скасував лише одну постанову про накладення штрафу - у скасуванні інших постанов відмовив, виходячи з того, що доказів належного виконання судових рішень в повному обсязі позивачем не надано. Її посилання на небажання дитини йти на зустріч із батьком суд визнав безпідставними, оскільки рішення суду чітко визначило спосіб спілкування з дитиною без присутності матері, а наданий відеозапис на якому зафіксовано небажання дитини зустрічатися з батьком, як й інші докази - є неналежними. Суд апеляційної інстанції рішення залишив в силі. Позивач подала касаційну скаргу.
ВС КАС скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови визнати незаконними дві постанови про накладення штрафів, справу повернув на новий розгляд. Обґрунтовуючи своє рішення - вказав:
Положеннями статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз правових норм, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Таканастає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк,встановлений державним виконавцем.
Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону Закону України "Про виконавче провадження".
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Отже у цій справі: Позивач стверджувала, що нею було забезпечено виконання рішення суду, оскільки вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з дитиною, а неможливість спілкування викликана поведінкою дитини, яка відмовилася йти до батька.
ВС КАС не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій - що виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем - вказав, що це фактично може визнаватися примушуванням дитини, і призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду позивачем. В актах державного виконавця не міститься жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дитиною. Тобто, суди взагалі не досліджували дотримання процедури складення вказаних актів та процедури складення постанов про накладення штрафу на підставі вказаних актів. Тому оскаржувані рішення судів не є обґрунтованими (стаття 242 КАС України).